Cheshire Me...

Only Me and my Smile


Previous Entry Share Next Entry
Моїм друзям (виправдовуюсь)
cheshireme
Так, я визнаю, що іноді веду себе по-дитячому... Але ж ви теж повинні розуміти! Коли мені погано, я маю на увазі фізично погано, мені потрібна увага, ласка, спокій, А НЕ БЕЗКІНЕЧНЕ БРИНЧАННЯ НА ГИТАРІ І ГРА У ФРІСБІ. До останнього я намагаюся не відриватися від колектива і граю з вами, посміхаюся і потайки роблю якійсь маленькі натяки на те, що мені щось потрібно, майже не надіючись, що ви зрозумієте, що саме. Ммм, я виправдовуюсь. Так, я виправдовуюсь.  За погану поведінку, приставучість, ревнощі і мій біль. Важко вести себе добре, коли в тебе адськи болить живіт, і навіть дві таблетки сильного знеболюючого не допомагають. Виправдовую себе... В котрий раз. Вони.. Вона і він. Мій хлопець і моя подруга. Високі, сонячні, усміхнені, майже однаково важливі для мене. Так, чорт би їх забрав, личать одне-одному, що аж тошно. І так важко посміхатись їм обом, так важко навіть дихати... Це егоїзм, але я не хочу більше бачити їх разом. Це не значить, що я хочу, щоб вони припинили спілкування, адже вони теж друзі між собою, і, можливо, теж важливі одне-одному, і це, безперечно, треба поважати. Просто, коли вони будуть гуляти разом, я не хочу бути з ними. Або вона, або я. - Знову веду себе по-дитячому. Що я можу зробити, скажіть! Що я можу зробити, коли вона каже, що їй потрібно додому, а вони живуть через вулицю. Вона їхатиме в нього в машині, так близько до нього, а він навіть не проведе мене додому. Він навіть не поцілував мене сьогодні, як завжди ніжно, лагідно, як я люблю, як любить він... А що я можу зробити, якщо вона знає його набагато довше, ніж я, якщо вона набагато ближче до нього, якщо мене розривають ревнощі, бо він такий дорогий, такий важливий для мене, бо я так боюся його втратити, бо він - усе моє життя! У якийсь момент я почала розуміти, що мені потрібно все більше його. Чим більше часу він мені приділяє, тим більше часу мені треба! Парадокс, еге ж? Я хочу бачити його тупо ЗАВЖДИ! І мені не хочеться прокидатись НЕ біля нього, не хочеться жити, не знаючи, що я для нього щось значу, не хочеться існувати, якщо він буде чиїмось, але не моїм. Це все виправдовування себе. Це все - період дорослішання. Я ЩЕ не можу контролювати свою істерію з будь-якого приводу і ВЖЕ не можу виправдовувати її тим, що я дитина, і мені можна. І від цього боляче і тошно. Дитинство, іди нахуй... В переносному чи прямому сенсі - взагалі не важливо. Просто йди нахуй. Бо набридло вже чекати, доки в мене з'явиться мозок. Набридло робити безглузді помилки на почві своєї емоційності. Дитинство, ти набридло. Я хочу нарешті впевненості. Впевненості у своїх вчинках, у тому, що вони комусь потрібні, впевненості в тому, що мене слухають, якщо я щось хочу до когось донести, впевненості в тому, що той, кого я кохаю, кохає мене, впевненості у власному майбутньому, впевненості взагалі... Гей ти, Той, Що Керує Безладом, я мала на увазі Всесвітом, дай мені терпіння, скільки не шкода.

  • 1
Я собираю? О_о Мне позвонили и сказали "встречаемся там-то там-то во столько-то". Я позвонила тебе, потому что ты просила говорить, когда мы идем гулять куда-то, то мы вечно про тебя забываем. Собирала не я.

  • 1
?

Log in